Теодозія ЗАРІВНА

* * *

Раптово повернеться вечір з далеких країв,
і всі переміни, записані в небі, настануть.
І той, що недбало нам ці епізоди скроїв,
піде відпочити, собі наспівавши осанну.
А ми переставим тихенько на час дзигарі,
а ми переграєм залишене нам од начала,—
ми сядем укупі на лавці в старому дворі,
де хмара трималась і птиця над нами кричала.
Приплив матіоли — суцільний гарячий наркоз —
і дощ відіграє на блясі, що літо нас любить,
і жінка намокне в дорозі і бігтиме повз
цю браму і сосни, озвучені вітром, як труби,
немов натякнувши не плутать життя і спектакль:
кравець, оддрімавши, вже ножиці гострить уміло.
О майстре, прощайте. Усе протривало не так,—
я вас не забуду у сонмі облич. І літак
у просторі цьому моє перемістить лиш тіло.

***